Скачать с ютуб Щоденна робота без права на помилку: історія Артема Хом’яка в хорошем качестве

Щоденна робота без права на помилку: історія Артема Хом’яка

00:00 Інтро 00:42 Чому я став піротехніком 01:14 Перша ротація — Київщина 01:47 Діти з гранатою і набоями 02:35 День, який запам’ятається назавжди 02:53 Одні з найважчих моментів 04:53 Повернення додому 05:10 Порада майбутнім піротехнікам З початку повномасштабного вторгнення піротехнік ДСНС Артем Хом’як, був залучений до робіт на звільнених від ворога територіях. Його робота — знешкодження вибухонебезпечних предметів — часто лишається поза кадром. Але саме вона дозволяє людям знову ходити знайомими вулицями, випускати дітей у двір, обробляти землю. «Я вирішив стати піротехніком, бо це справді цікава і багатогранна професія — постійно з’являється щось нове, чого можна навчитися, а тонкощі справи і відчуття від самої роботи мають у собі якусь особливу магію», — каже Артем. У квітні 2022 року в складі піротехнічного розрахунку Артем Хом’як вирушив на деокуповану Київщину. «Відчуття були дуже змішані. Я до кінця не розумів, куди їду і що саме нас чекає. Адже до того в нашій області ми переважно мали справу з боєприпасами часів Першої та Другої світових війн. А тут — сучасне озброєння, значно небезпечніше», — згадує він свою першу ротацію, куди вирушив ще, як стажер, під керівництвом вже досвідченого фахівця Назарія Богдана. «Саме він мене направляв, пояснював, допомагав зорієнтуватися. Завдяки йому я отримав свій перший справжній досвід у бойових умовах», — зазначає Артем. Відтоді минуло три роки. Позаду вже дев’ять ротацій. Київщина, Харківщина, Херсонщина — у кожному з цих регіонів він із колегами знаходив та знешкоджував все те, що залишили після себе обстріли та окупація: снаряди в городах, міни біля шкіл, вибухівку у житлових будинках. Однією з найскладніших була ситуація в Харківській області, особливо в районі Ізюма. «Там було все, про що вказано в підручниках. Вся територія була буквально нашпигована найрізноманітнішими видами мін і снарядів», — пригадує піротехнік. Окремі історії особливо врізалися в пам’ять. Наприклад, випадок у селі Архангельське на Херсонщині: «Ми саме обстежували околиці, коли з подвір’я вибігли двоє дітей. В однієї була взведена граната ВОГ-17, в іншої — розривні набої до стрілецької зброї. Ми діяли максимально обережно — підійшли, вилучили предмети, відвели дітей у безпечне місце. І лише тоді провели знищення на місці». Артем говорить про свою роботу без пафосу. Каже, що головне — бути зібраним, розуміти, що поруч команда, якій довіряєш. «У нашій справі важливі не лише знання чи досвід. Найголовніше — довіра. У відділенні п’ять людей, і кожен повинен покладатися на іншого. Часто саме взаємна підтримка рятує ситуацію». У 2024 році його внесок був відзначений на державному рівні — Артем отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Але сам він не вважає це особистим досягненням: «Це не про мене. Це про всіх наших хлопців, які щодня роблять цю роботу». Піротехнічна служба — це вміння зберігати спокій, діяти в небезпечних умовах, не піддаватись емоціям. І водночас — це будні: встати зранку, перевірити спорядження, виїхати, повернутись, зробити роботу як слід — і знати, що день прожитий недаремно. Артем не шукає визнання. Він не називає себе героєм. Просто робить свою справу. І саме завдяки таким людям країна повертає собі не лише території, а й відчуття безпеки. ГУ ДСНС України у Тернопільській області