Скачать с ютуб Десь далеко в полі, біля стежки | Пісенна композиція на вірш Дмитра Павличка в хорошем качестве

Десь далеко в полі, біля стежки | Пісенна композиція на вірш Дмитра Павличка

Друзі, будемо раді вашим коментарям, аби сприяти поширенню відео. Подобається трек? Підтримай проєкт - підпишись на канал, постав вподобайку та поділись враженнями у коментарях! Прохання не вимикати рекламу, вона недовга. Музику та вокал згенеровано за допомогою штучного інтелекту. Вірш Дмитра Павличка «Десь далеко в полі, біля стежки» вражає своєю ніжністю, символізмом і емоційною глибиною. Павличко створює образи, які одночасно є простими і дуже багатозначними. Соняшник у вірші символізує як спогади про минуле кохання, так і саме кохання, яке все ще живе в пам'яті ліричного героя. Соняшник, що стоїть "біля стежки", нагадує про момент, коли щось було загублено (сережки) — це може бути метафорою втрати не лише предмета, а й відчуттів або відносин. Сережки символізують не тільки матеріальну втрату, а й щось більш цінне — моменти, які вже не повернути. У вірші відчувається сум і ностальгія за минулим, за тим, що було, але вже не повернеться. Опис "випив твої губи" і "ще хмільний від них" підкреслює силу і глибину почуттів, які ліричний герой відчував до своєї коханої. Це також може символізувати те, як ці почуття вплинули на його життя, залишивши незабутній слід. Лаконічність та ясність вірша додають йому сили. Всі образи зрозумілі й легко уявляються, що робить вірш ще більш зворушливим. Ритміка і рими додають мелодійності, що підсилює емоційний вплив. Цей вірш є прикладом того, як Дмитро Павличко вмів передавати складні емоції і глибокі почуття через прості, але дуже виразні образи. Десь далеко в полі, біля стежки, Кароокий соняшник стоїть. Там згубила ти свої сережки На землі розпеченій, як мідь. Там шукали ми твоєї згуби Ночами у травах запашних, Там до дна я випив твої губи, І до нині ще хмільний від них. Там цвіла любов непощадима, Та нема їй більше вороття. Тільки сонях з карими очима Там стоїть, немов твоє дитя. Там шукали ми твоєї згуби Ночами у травах запашних, Там до дна я випив твої губи, І до нині ще хмільний від них. Там цвіла любов непощадима, Та нема їй більше вороття. Тільки сонях з карими очима Там стоїть, немов твоє дитя.